понеділок, 31 грудня 2012 р.

Бона.



Як писав Франсуа Рабле – вернімось до наших баранів. Отже гора Бона названа на честь польської королеви Бони дружини польського короля Сигізмунда Старого. В Кременці розповідають  красиву легенду, що ніби молода Бона Сфорца, в якій текла кров Родини Медічі , була норовливою, гордою і любила розкіш. Вона розбудувала місто, яке подарував їй престарілий король, навезла сюди майстрів , науковців, скульпторів і художників,  укріпила і прикрасила замок на горі . До речі, про   замок, він був древнім руським укріпленням. Його не могли взяти приступом чи облогою жодні завойовники, навіть хан Батий, підійшовши до Кременця і побачивши замок, зрозумів що «кишка тонка» і не наважився його штурмувати. Що правда, вже ближче до наших часів , якось гуляв полковник Максим Кривоніс з нашими хлопцями по поділлю і волині та й хтось з недоброзичливців, якому дуже не до вподоби була наявність  поляків на кременеччині,  шепнув, що ось є такий замок  вщерть заповнений поляками і ніхто його  ніколи не звоював і звісно ніхто їх  звідти ніколи не вижене. Ну це так, ніби братам Кличкам сказали, що є, ну дуже крутий панчер і ніхто йму пику ще не натовк. То щоб вони зробили? Ну, правильно, Максим з козаками теж так зробили… Але чи то десь перед тим в шинках добре погуляли, чи вже сили  в руках не чули… Одним словом ось що лишилось від замку.


Але вернімось до наших баранів. Так ото ж , королева Бона , можна сказати, як Іван Котляревський писав - «не остання шльондра» , мала при собі полк  військових і використовувала їх не за призначенням. Старий король дізнавшись про такі «військові» подвиги своєї  Боночки, наказав стратити  увесь полк. Не відомо достеменно, як там Бона повелася, але їй вдалося вговорити Сигізмунда і  він помилував кожного 3, 9, 27 жовніра. От з тих пір, кажуть, пішло в правило піднімати тости  за жінок саме в такій послідовності. Власне в цей передсвятковий день традицію можна порушити:  З наступаючим Новим Роком і  за наших чарівних панянок! Будьмо!

пʼятницю, 28 грудня 2012 р.

Різдвяні свята та кава за межами столиці П’ємонту.



 Можна зауважити , що Львів і без свят та кави розкішне місто, а от спробувати деінде так чудово провести час. Ну що ж, слушна думка, при цьому не будемо поглядати на Івано-Франківськ(маленький Париж ) чи Трускавець(майже Баден-Баден - якщо вам імпонують німецькі історичні пам’ятки та бальнеологічні курорти, або просто Баден,  якщо австрійські). Кинемо оком , наприклад, на Кременець - малесеньке містечко серед гір . Тут є де відпочити душі невтішного пілігрима - кілька десятків храмів на малесеньке (20 тис.) містечко!

Величний Святопреображенський  собор УПЦ( клишній костел Єзуітів ). Рекомендую послухати проповіді єпископа. Це не проповіді, це філософія вищого ґатунку.


 Навпроти затишний св..Миколаївський собор УАПЦ МП .Має чудовий хор. Дзвіниця разом з мурами створює огорожу. Насправді між собором і дзвіницею є вузький прохід, що при перших відвідинах вводить в ступор: ніби зайшов в церкву і зразу ж вихід , а за ним знову вхід, ну це вже в храм.

Недалеко лютеранська церква.

Мабуть так буде краще видно і зрозуміло наскільки все насичено.


В тому ж районі Католицький кафедральний собор.

Для жіночок, бажаючих усамітнитися – жіночий монастир .

Дзвіниця монастиря.


І це тільки центр і тільки вибірково. А що до старовинних будинків, то «їх у них є» і це треба бачити. 

Ну і, звісно, Бона! Це і замок  і гора  і ,мені здається, ангел хоронитель цього райського куточку.





Так потихесеньку ми перейдемо до кави.  Недалечко від монастиря(я без натяків, це тільки в розумінні - як знайти) є козацький шинок - кава там пречудова та й інтер’єр відповідний до назви.





Ближче до костелу є кафе «Людмила».


Каву «можна пити», але відбивні там можна їсти губами, такі м’якуні.  Але не це мене вразило в ньому, а пиво, хоча я і не фанат цього напою. Так ось, було бочкове чернігівське - це бомба!!!  Ми посиділи майже годину і стільки ж  я смакував той бокал і стільки ж воно вигравало, як шампанське.
          Стосовно такого напою , як пиво, хотілося б згадати слова класика, а саме - класика парт-номенклатури Л.І. Брєжнєва, сказані на з'їзді КПСС : " Щоб задовільнити зростаючі потреби трудящих, нам треба збільшити виробництво безалкогольних напоїв та пива." . Так  отож, навіть затяті матеріалісти, а кому ж , як не їм, знати про складові матеріали напою, визнавали пиво посередньою ланкою між алкоголем і всіма рештами текучими речовинами, придатними до пиття. І  з свого куцого досвіду тестування цієї проміжної ланки рідини склалося враження, ніби у нас є тільки чотири сорти пива Микулинецьке, Славутич, Оболонь і Решта лайна. В останню графу можна віднести майже всі марки, включаючи розрекламовані російські бренди. Дві марки Оболонь і Славутич, як на мене, це насправді якийсь газований напій, який назвали пивом. Микулинецьке дуже схоже на кілька сортів чеського пива, яким мене пригощали туристи з Чехії, тому його можна вважати хорошим пивом.
    І ось такий суперечливий факт з чернігівським бочковим дещо поламав мою струнку теорію. Мабуть це чудо.






четвер, 27 грудня 2012 р.

Ще кілька слів


Хотілося б продовжити , як казав автор «Слова…» - «ростікашетися мислію по дереву», чи висловлюючись більш модерново – накидати витинанку думок на нескінченну павутину всесвітньої мережі з приводу кави і не тільки. Альтернативи каві в найближчому майбутньому не бачиться. Всі інші напої займають в кращому випадку нішу спиртних  в гіршому –«третьє». Чай  це теж- «третьє"), тільки іноді він може виступати разом з лимоном, тістечками, млинцями, блинцями , баранками, бутербродами і е.с. у розряді «второго».  На фоні чаю у кращому світлі виступає старовинний напій русів - узвар, він готується  за відомими в Україні п’ятистома рецептами(а які міріади невідомих…). Хоча п’ється він у більшості випадків самостійно, без усіляких додаткових «с», але смішно було б закликати друзів виразами, на кшталт- «Ходімо на узвар, посидимо». Справа в тому , що узвар - це більш інтимний напій(500-рецептів, і різняться один від одного не так скромно, як сорти кави , наприклад, Марогоджип і Паулінг і не кожному вгодиш)  , більше того-це швидше, лікувально-оздоровчий напій , особливо якщо там варилися сушені ягоди, лісові дички з плодоніжками, перстач або інші трави- це криниця здоров’я, а лікуватися на пару, втрьох  або ще більше – це вже повне збочення.

середу, 26 грудня 2012 р.

Ну, і щоб не виглядати пустим базікалом, кілька світлин львівської "історії в камені",
щоправда зроблені не на Різдво. Найперше  оперний, хто не знає - перший поверх осів під землю.
Кафедральний собор, велич барокко.

Біля нього мирно вживається знаменита скульптура з Щасливим пальцем.
Католицький кафедральний собор.
Рідкісна скульптура(здається у Європі таких  дві) - Христос сидячий. Це на каплиці Боїмів.

Власне, сама каплиця Боїмів.


Так плавно переходимо до кави.На останній світлині зправа- кавярня Мапа.

Великий зал, з вишуканим дизайном на першому поверсі та два серодньовічні підвали задовільнять самі вибагливі смаки щодо інтер'єру . Стосовно кави, то тут - душа в рай. Кілька десятків видів. Вибравши один, будеш завжди шкодувати, що вибрав тільки один чи кілька а не всі.
А хто хоче посидіти на повітрі, тут теж розмаїття.


вівторок, 25 грудня 2012 р.

Учора один з дописувачів нагадав про Різдво і каву.  У такому контексті найшвидше що виринає у спогадах це(буду банальним)- Львів. Звичайно старше покоління натякне на  славу Ужгорода, де кава ще за "совітів" була найкращою. Так, але , коли вже говорити про Різдво і каву, то тут Львів неперевершений. Старий, добрий Львів(пробач мені Британія, я не заззнав цих почуттів стосовно тебе), який дістався у спадок від князя Данила, якого бабця Австрія зробила шляхетним, якого не зіпсували ні поляки ні "совіти", ось він дозволяє сприймати Різдво і каву, як щось абсолютно гармонійне . Ті ж  Брити, дай їм Боже здоров'я, придумали формулу чотири "С": коньяк, сигара,  кава, шоколад (в англійській мові всі слова починаються на букву "С"). Можливо вони мають рацію, але тільки стосовно коняку, у тому розумінні , що цими іншими трьома інградієнтами його не зіпсуєш. Що ж до кави, то вона самодостатня. Звичайно чоловікам вона буде пасувати з коньяком, а жінкам з шоколадом , але то вже легенькі збочення. Кава , перш за все, передбачає УСВІДОМЛЕННЯ. Стан душі, коли саме візаві з горнятком кави, чи як полюбляють говорити лвів'яни - філіжанкою (філіжанка, коліжанка чи не є тут якийсь натяк на рівночинність цих понять?), створює певне магічне дійство і людина на мить втрачає відчуття часу, сприймаючи себе , оточуючих , природу, світ як єдину субстанцію. Такий стан якраз найбільш гармонує з Різдвом. Так  отож , найкраще пити каву на Різдво у місті де вся історія русів- українців від княжої доби і понині дихає з кожного собору, палацу, будинку, закуточка і, звісно- кавярні.
Ще, у цей католицький день Різдва, згадалося вино (тут є певна кореляція), яке ми купляли на базарі  у приємної сімейки(чоловік- росіянин, дружина мила татарка, а дочка- красуня). Мені до смаку було їхнє домашнє десертне темно-червоне. Терпке, з ароматом троянди та чебрецю, дружині  - сухе, теж червоне з ароматом суниці. У вечері, на кухні-терасі, після кави, під спів цвіркунів і тихий драйв Кріса Ріа та Майлза Девіса, в перемішку з нашими Анні Лорак, О.Е., Плач Єремії та Гайтани  складались відчуття повного розчинення  у часі та просторі....
Вечір на морі, це екранізована поезія. Тут можна слухати , бачити, відчувати рими всесвіту.
Мрія кожного порядного(хоча, можливо, і  непорядного)манюпаса: літо, море , діти, кохана дружина і півтора тижня практично безтурботного життя. Щоб я так жив...хоча б місяць
Щоправда, думки про хліб насущний не покидають і тут...
Кефаль.... Яка смачна смажена... А рибна юшка з хвостиків та голів - це українська пісня!!! Шкода , я не здогадався її засолити. Стверджують , це теж БОМБА!!!


Оце, думаю, чому б не спотворити віртуальний простір своїми дикими враженнями від реального всесвіту на сторінках небаченого блогу "Що б я так жив..."
Поки маю наснагу спробую поділитись тупими враженнями  про мудрих людей і досконалий соціум.