Його високість – Віскі. Частина друга – піхота його високості.

Кажуть, що про смаки не сперечаються, але  зазвичай  саме про смаки сперечаються найбільше. Улюблена їжа, стильний  одяг, класна музика, модний політик, крута партія - це дещиця сонму смаків про які сперечаються аж до сварок. Тому  сам Бахус велів нам  посперечатися про віскі і  відмітити увагою щось  з доступного по торговим мережам, дьюті-фрі та вмістом гаманця  . Щоправда ціна віскі  чи брендованість мають досить відчутну кореляцію  з впливом на смакові рецептори,  а особливо  на  психіку пересічного манюпаса. А хотілося б саме  за смаковими якостям розподілити це бароко палітри виробів світових гуралень. Що ж, внесу і я свої   скромні дві лепти  у  цю  безкоштовну місіонерську  діяльність, сприяючи здійсненню політичних і торговельних  цілей міжнародних корпорацій, таких  наприклад,  як Diageo, що виробляє Johnnie Walker  та Talisker.  І для навернення  заблукавших  баранів до хороших алкогольних напоїв виділю  три групи віскі (ну   дуже вже умовні  групи). 

Отже перша група, умовно  – піхота.

Можна  щось  з такого: шотландський William Lawson’s, ірландський Jameson і старшим в цій групі  я залишу все ж таки скоч Ballantine’s.

Так  отож бленд William Lawson’s, -шотландець і це вже говорить що він норовистий. Купаж підібраний таким чином ,  що димних чи торфових  запахів  і присмаків не проглядається, як  модно зараз казати: від слова - зовсім . Хоча  для солоду використовується привуджений на торфі  ячмінь сам віскі має смак і аромат швидше фруктовий і  дуже делікатний та ледве відчутний. Існують безліч рекомендацій  по розбавленню віскі содовою, колою, соком, etc. , також існує купа відгуків типу – «на ранок голова не болить». Ні те, ні інше  не можу підтвердити чи заперечити по причині відсутності відповідного  досвіду. На моє імхо (теж модне словечко, скорочено від In My Humble Opinion- на мою скромну думку),  хороший віскі варто пити нерозбавленим і в пристойних нормах, але як вище було зазначено,  про смаки не сперечаються.

Ірландський Jameson. Перефразовуючи Миколу Васильовича хочеться запитати: який  ірландець не любить Jameson? Особлива любов до нього проявляється 17 березня, у день святого Патріка (перший ірландський єпископ, борець за волю Ірландії). Кожен щирий  ірландець у цей день, згідно традиції, зобов’язаний випити віскі (ну це майже як у нас на Різдво, тільки з  оковитою). Щоправда,  в американській  традиції у день святого Патріка полюбляють смакувати  ель. Так  ото ж, Jameson  є один з найбільш знаменитих і популярних ірландських віскі  у світі. Навіть Джеймс  Джойс в романі «Улісс» зробив йому розкішну рекламу, чи можливо Jameson  зробив знаменитим Джойса.Ось така діалектика.

Хоча ірландець  з шотландцем, як кажуть, разом кашу не зварять, але віскі  вони варять чудові.  Тільки ірландці, на відміну від шотландців, сушать солод у  закритих печах і категорично проти  запахів та смаків торфу, та ще й крім того обов’язкова подвійна, а то й потрійна, як у Jameson, дистиляція. Після таких  збочень напій виходить м’який і ніжно ароматний з тонким смаком хересу та  зеленого горіха.

Шотландець Ballantine’s Finest.  Випускається з 1910 року. В купаж входять 49 видів солодових віскі. Смак легкий яблучно - ванільний з майже  загубленим відтінком торфу. Ну що тут ще можна  сказати – перше місце в Європі і друге у світі серед блендів(купажів). Як кажуть  брити: There will be no comments.

Ми всі прочани у цьому світі. Якось, сидячі у плетеному кріслі на подвір’ї, під  великою крислатою парасолькою смакував скотч, поглядаючи на зелененьку грядочку огірочків, що рясно  зацвіли квітами і  бджолами, і піймав себе на  думці: оце  ж все таки класний цей Балантайнс! Поглянув на пляшку на столі, а  то, насправді,  був William Lawson’s. Ось і перший висновок: смак віскі у  більшості трафунків визначається настроєм прочанина, а не ціною чи елітним брендом.