Karolo Quarto.

       Вернімось ще  трошки до ранішньої Праги.  Якщо пройтись вуличкою, яка починається з Староміської Площі біля Собору святого Мікулаша, за 8 хв. легко можна потрапити на Кржижовницьку площу . Вона невелика за розміром, але….

Є там красивий собор св. Сальвадора.

Є церква св. Франциска Ассізького,

І є окраса і одночасно - "праві" ворота Карлового мосту - Староміська вежа.

Отже там є  Карлів Міст, що  над красивою  річкою Влтавою.

Започаткував його імператор Священної Римської імперії і король Чехії (тоді називалась   Богемією) Карл ІV . Він стільки зробив для Чехії, що годі перелічити. Навіть столицю імперії він переніс в Прагу. Закладено будівництво було в 1357 р.

Щоб зорієнтуватись в часі та просторі, можна зауважити, що рівно через 300 років, інший Карл, король Швеції Карл Х разом з Богданом Хмельницьким вступив у широку коаліцію проти Речі Посполитої. Це була, так би мовити, лебедина пісня батька Хмеля.

 На Карловому Мості, найбільшій туристичній атракції Праги, розміщено 30 різних скульптурних композицій.

Ось такі, наприклад.

Кожна скульптура має свою історію та свої легенди, гіди розповідають їх безліч. Одна з них, про бідного селянина який шукав купу золота на мосту, бо бачив такий нав’язливий сон, а жовнір з охорони моста, сказав йому, що він теж бачив нав’язливий сон про золото, яке закопане в селі біля хати, під яблунею, там ще росла калина. «Так це ж моя хата!» скрикнув селянин і вони з жовніром побігли на село і справді відкопали золото.

Цю легенду Пауло Коельо тихесенько поцупив собі для основної фабули  «Алхіміка». Хоча, якщо бідному Ейнштейну, можна було вкрасти базові ідеї теорії відносності  з праць Анрі Пуанкаре та Гендріка Лоренца, не посилаючись на ці авторитети, то чому це гріх,  для такого знаменитого «блогера», як Коельо, вкрасти нічийну легенду, яка просто валялась на Карловому Мосту? Але то таке.

Є ще купа популярних легенд про здійснення бажань. Наприклад, біля статуї Яна Непомуцького потрібно одночасно доторкнутись руками до двох, віддалено розміщених на постаменті, бронзових барелєфів, затертих побажальниками до блиску чистого золота.

Я, хоч і не Віталька Кличко з розмахом рук 203 см., але два бажання і одну мрію я замовив без особливих зусиль.

Ну і, власне, біля мосту присутній сам імператор Karolo Quarto, винуватець, організатор і натхненник створення цієї перлини старої Праги .

Ах, мені терміново потрібно в Париж, по справі!

Цією фразою класик радянського гумору і наш земляк Михайло Жванецький брав на кпини всю нікчемність спроб тодішнього театрального цеху адекватно зіграти в п’єсах написаних  до жовтневого перевороту 1917р. Воно й зрозуміло, де тоді був Париж, а де сересер. Та час плине невпинно і все змінюється, що правда Париж на місці, але все решта... Так ото ж, з цього року в Україні ця фраза втратила всі залишки гумору і стала частиною ділової чи сімейної бесіди. Перефразуючи класика, ця тема буде називатися : «Ах, мені терміново потрібно в Прагу, на каву!».

В Празі чи не найкраще смакує ранкова кава у Starbucks, можливо дещо модернові по стилю, але дуже затишні кавярні. Тут іх вистачає, і присутні вони у всіх більш-менш «пристойних» закладах. Наприклад, ось така, в торговому центрі Палладіум що на площі Республіки, де на п’ятьох поверхах понатикано купу брендових магазинів . Хоча замовити пів-на-пів Джину(Еефіопія) та Ексельсу(Колумбію) тут не вдасться, бо все зроблено станартно одинаково, але кава відмінної якості. Дуже смачний яблучний пиріг з консервованих, чи то, може мені здалося, маринованих яблук. Порозумітися  з офіціантами дуже просто, володіють бездоганною англійською з чудовою британською вимовою.

                Ранкова Прага, це чудо! Вулиці чисто вимиті і здається гранітна  бруківка вкрита лаком. Туристів з Китаю, Японії, Кореї, як маку насіяно, всі решта мабуть чехи. Хоча от цей парубок точно з України.

 Найцікавіша частина Праги – Старе Місто і звісно її Староміська Площа(5 хвилин неквапливого пішкодрала від Палладіума). Тут розміщені «культові» історичні та туристичні споруди.

Староміська ратуша. Празькі куранти розміщені якраз на південній стіні вежі, але цього дня їм не поталанило побачити мене у всій красі.

Костел Божої Матері перед Тином або Тинський храм.

Костел святого Мікулаша.

Пам'ятник Янові Гусу.

Тут є і свій музей воскових фігур.

Для любителів  жахів та хоррору – музей тортур.

Ну і звісно Богемське скло.

Ось так, прямуючи від святого  до грішного і вкорочуючи величезну оповідь, далі переходимо до хліба насущного. Якщо точніше, до кафе чеської кухні, що працює в стилі нашої «Пузатої хати» і розміщене  на першому поверсі в торговому центрі Флорентінум. Солідний чех пропонував на вибір страви, які виглядають одна апетитніше іншої. Що правда, англійскою він володів трошки гірше, ніж я німецькою, а  німецькою я знаю  три  фрази, типу: «Дякую», «Будьласка» та «Geben Sie mir, bitte, die Rechnung». Тож випала нагода згадати курс математики,  і метод Монте-Карло спрацював, як завжди, бездоганно: зелена густенька зупа виявилась неперевершеною по смаку, а щось схоже на біфштекс – просто фантастичним. До речі, розмір порцій задовольнить самого завзятого газду, плугатаря, косаря чи молотільника.

Ну і, побувати в Чехії і не випити доброго пива, як кажуть поляки, то великий гріх.

Пивбар десь в районі Старого Міста. А й  справді, гріх таке добре пиво не пити.